Формування предметного словника у дітей із загальним недорозвитком мовлення

Порушення формування лексики у дітей з ЗНМ  виявляються в обмеженості словникового запасу, різкій розбіжності об’єму активного і пасивного словника, неточному вживанні слів, численних вербальних парафазіях, труднощах актуалізації словника (В.К. Воробйова, Н.С. Жукова, Е.М. Мастюкова, Т.Б. Філічева і ін.).

Однією  з виражених особливостей мови дітей з ЗНМ є більша, ніж в нормі, розбіжність в об’ємі пасивного і активного словника. Також дошкільники розуміють значення багатьох слів, проте їх вживання в експресивній мові, актуалізація словника викликають великі труднощі.

Бідність словника виявляється в тому, що навіть 6-річна дитина з ЗНМ не знає багатьох слів: назв ягід, риб, квітів, тварин, професій, інструментів, частин тіла і предметів. Часто їм важко в актуалізації таких слів, як «вівця», «бабка», «блискавка» і т.д. Значно складніше засвоюються слова узагальненого, переносного  значення: «гроза», «грім». Характерною особливістю словника дітей з ЗНМ  можна назвати неточність вживання слів.

Іноді вони використовуються в зайве широкому значенні, в інших випадках – в дуже вузькому.

У цих дітей найбільш поширені заміни слів, що відносяться до одного семантичного поля. Серед іменників переважають заміни слів шляхом об’єднання їх в одне родове поняття: «лось – олень», «весна – осінь», «цукорниця – чайник» і т.п.

Змішування  слів у дітей з ЗНМ  йде на основі схожості:

• за ознакою функціонального призначення («миска – тарілка», «мітла – щітка»);
• за  зовнішньою схожістю («майка – сорочка», «сарафан – фартух»);
• за  об’єднанням спільністю ситуації («каток – лід»);
• частини і ціле («паровоз – потяг», «лікоть – рука»);
• узагальнюючих понять і слів конкретного значення («взуття – черевики», «посуд – тарілки»);
• словосполучень і пов’язаних з ними понять («плита – газ горить», «ліжко – щоб спати»);
• іменників і слів, що позначають дії, або навпаки («відкривати – двері», «ліки – хворіти»).

У дітей з ЗНМ  процес пошуку потрібного слова йде дуже повільно, недостатньо автоматизовано. Порушення актуалізації словника виявляються також в спотворенні звукової, складової структури слова. Великі труднощі викликає класифікація предметів: діти не знають узагальнень, не виділяють четвертий зайвий предмет, позначений семантично далеким словом. Навіть при правильному виконанні завдання діти з ЗНМ часто пояснюють свій вибір на основі ситуативних ознак: «”вовк, собака, лисиця” – зайве слово “собака”, оскільки в лісі не ходять собаки».

Труднощі виникають і при підборі синонімів і антонімів. Замість антонімів використовуються слова, семантично близькі («день – вечір»), слова-стимули з частинкою «не» («шум – не шум» – немає шуму»).

Як синоніми підбираються слова семантично близькі («вулиця — дорога»), схожі за звучанням («парк — парта»), форми початкового слова або споріднені слова («боєць — бій»).

Замість назв дитинчат тварин («ягня», «теля», «порося») — мовиться «свинка», «корів». Допускаються помилки при вживанні і утворенні іменників із зменшувально-пестливими суфіксами («яблоченька», «зошиток »).

У дітей з ЗНМ спостерігаються труднощі при називанні  професії людей.

Корекційна робота з уточнення  і збагачення  словника дітей 

При організації логопедичної роботи необхідно враховувати сучасні лінгвістичні уявлення про слово, його структуру, онтогенетичні закономірності розвитку лексичного компоненту мови. Формування словника йде за наступними напрямками:

• розширення об’єму словника і уявлень про навколишню дійсність;
• уточнення значення слів;
• формування семантичної структури слова;
• організація семантичних полів, лексичної системи рідної мови;
• активізація словника, вдосконалення процесу пошуку слова, його переводу з пасивного словника в активний.

При створенні системи роботи над словами були використані деякі прийоми, описані Л.С. Виготським, С.Н. Короповою і ін. Вона складена з урахуванням тісного зв’язку процесів розвитку лексики і словотворення, включає завдання на уточнення структури значення слова, оволодіння морфемами, системою граматичних знань, закріплення зв’язку між словами, розвиток діалогічної і монологічної мови.

На заняттях з розвитку лексико-граматичних засобів мови і зв’язної мови проводиться велика робота по активізації і вдосконаленню словника, розуміння мови, формуванню уміння виділяти частини предмета. На основі уточнення пасивного мовного запасу організовується усна мовна практика.

В процесі засвоєння наочного словника на основі наочно-графічних схем діти продовжують знайомитися з різними способами словотворення. (Наприклад, суфіксальний — для іменників.) У них розвиваються навики утворення нового слова з двох частин («гриб + ник»).

Привертаючи увагу до спільності кореневої частини серед ланцюжка споріднених слів («сад — садівник»), можна сформувати уявлення про систему словотворчих зв’язків («сад — садок — садівник»). Одночасно діти вчаться розуміти узагальнене значення слова.

Необхідною умовою уточнення і розширення наочного словника є практичне засвоєння поширених випадків багатозначності слів. Кожне заняття має свою тему, яка містить відповідні відомості і передбачає поступове уточнення словника і його систематизацію на основі спостережень і логічних прийомів порівняння, аналізу, синтезу, узагальнення.

Формування лексики у дитини тісно пов’язане з процесами словотворення, оскільки вона швидко збагачується за рахунок похідних слів. Послідовність появи словотворчих форм в дитячій мові визначається їх семантикою, функцією в структурі мови (спочатку виникають семантично прості, що зорово сприймаються,  добре диференціюються зменшувально-пестливі форми іменників). Значно пізніше в мові з’являються назви професій людей і інші складніші за семантикою слова.