ШКОЛА: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДИТИНИ
Де має навчатися дитина з порушенням розумового розвитку?
Рекомендацію про оптимальні умови навчання вашої дитини має дати регіональна психолого-медико-педагогічна консультація на основі діагностичного обстеження відповідними спеціалістами (психологом, лікарями, педагогом, логопедом), ознайомлення з документами дитини, які подають батьки залежно від віку її та умов виховання (дошкільний заклад, виховання вдома, заняття в реабілітаційному центрі тощо).
Обстеження дитини здійснюється у присутності батьків, котрі особисто звертаються до цієї установи на підставі одержаних ними матеріалів, що свідчать про особливості психічного розвитку дитини.
Діти з особливими потребами — це діти з порушенням психічного та фізичного розвитку (незрячі, з порушенням слуху, з розладами опорно-рухового апарата, розвитку інтелекту та ін.), які потребують особливих умов навчання та виховання.
Дитина з порушенням розумового розвитку: в масову чи спеціальну школу?
У Законі України “Про загальну середню освіту” зазначено, що батьки мають право вибору навчального закладу для своєї дитини. Це — загальноосвітня масова школа із дванадцятирічним терміном навчання або спеціальний загальноосвітній навчальний заклад для розумово відсталих дітей (допоміжна школа) із дев’яти чи десятирічним терміном навчання. Отже, дитина може бути учнем масової або спеціальної школи залежно від бажання батьків та можливостей навчального закладу забезпечити відповідні умови для її навчання.
Як правильно обрати навчальний заклад для дитини, яка відстає у розумовому розвитку?
Для правильного вибору навчального закладу потрібно:
- ознайомитися зі змістом освіти закладу та умовами навчання щодо виправлення тих недоліків психічного та фізичного розвитку, характерними для вашої дитини;
- співвіднести вимоги освітніх закладів (масової школи та спеціальної) до учнів щодо опанування ними знань та умінь з тих предметів, які є базовими для характеристики успішності навчання школярів, та інтелектуальні можливості вашої дитини;
- спрогнозувати комфортність перебування дитини у цьому середовищі (масової чи спеціальної школи) та перспективи її подальшої соціально-трудової адаптації.
Соціально-трудова адаптація — це набуття дитиною сукупності певних знань, умінь, навичок, зокрема трудових, а також рис особистості, що забезпечують їй успішне пристосування до життя в суспільстві
Що таке спеціальна загальноосвітня школа?
Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат (або школа) для розумово відсталих дітей (допоміжна школа) — складова загальної системи освіти, вона визначає соціальне і правове становище осіб з розумовою відсталістю у суспільстві, узаконює для них рівні громадянські права на одержання освіти.
Навчання у допоміжній школі здійснюється за спеціальним навчальним планом, оригінальними програмами та підручниками, за спеціальною методикою формування шкільних знань та умінь. Нині школа має підготовчий клас, початкову ланку — І ступінь навчання (1-4 класи) та II ступінь навчання (5—9 класи) та у деяких школах є 10 клас із підвищеною професійною підготовкою. Наповнюваність класів — до 16 дітей. Випускники одержують документ усталеного зразка про закінчення спеціальної загальноосвітньої школи.
Увага! Це потрібно знати! На відміну від інших типів шкіл, допоміжна школа не дає учням цензової освіти. Основна форма навчання дітей — урок. За навчальним планом передбачено вивчення таких предметів: українська мова (російська мова для шкіл з російською мовою навчання), математика, природознавство, географія, основи здоров’я, “Я і Україна”, хімія і фізика, історія, трудове навчання, образотворче мистецтво, музика, фізична культура, соціально-побутове орієнтування. Передбачені спеціальні корекційні заняття з ритміки, ЛФК, з логопедом. Здійсненню трудової підготовки учнів слугують навчальні майстерні та шкільне підсобне господарство (для шкіл, розташованих у сільській місцевості).
Великого значення у допоміжній школі надається підготовці школярів до самостійної життєдіяльності. Така підготовка здійснюється протягом усього періоду навчання: у процесі вивчення різних навчальних предметів, ознайомлення з предметами та явищами дійсності, під час екскурсій, а також у загальній системі навчально-виховної роботи у школі; на спеціальних заняттях із соціально-побутового орієнтування, які спрямовані на практичну підготовку дітей до самостійного життя та праці, на формування у них знань і умінь, що сприяють соціальній адаптації, на підвищення загального розвитку.
Зміст навчання із соціально-побутового орієнтування спрямований на розвиток в учнів навичок самообслуговування, ведення домашнього господарства (готування їжі, прибирання помешкання), на економічне виховання, формування морально-етичних норм поведінки, вироблення навичок спілкування, розвиток художнього смаку тощо.
Навчання загальноосвітніх предметів у допоміжній школі має практичну та корекційну спрямованість. Перша з них, необхідна дітям у їх повсякденному житті. Крім того, знання вони одержують практичним шляхом у процесі відповідних вправ. Корекційна спрямованість полягає у використанні спеціальних методів і прийомів навчання для виправлення недоліків розвитку школярів з опорою на їхні можливості.
Навчально-виховний процес у цій школі здійснюють вчителі-дефектологи, спеціалісти з трудового навчання, фізичного виховання, логопед. Школа має медичних працівників для проведення лікувально-профілактичної та санітарно-гігієнічної роботи (лікар-психіатр або педіатр та медсестра).
Одне з основних завдань допоміжної школи – корекція порушень психічного та фізичного розвитку, пізнавальної діяльності (пам’яті, сприймання, мовлення, мислення) школярів. Виправлення мовленнєвих порушень здійснюється на корекційних заняттях з логопедом, виправлення фізичних порушень — на заняттях з ритміки та ЛФК.
Корекція — це виправлення порушень психічного та фізичного розвитку дитини.
Як допомагати дитині долати труднощі в навчанні?
Для дитини з порушенням розумового розвитку опанування шкільними знаннями й уміннями становить значні труднощі. На початковому етапі (1 клас) це обумовлено насамперед несформованістю пізнавальних процесів та відсутністю необхідного обсягу знань і уявлень про навколишній світ, що здобувається протягом дошкільного періоду й становить основу для послідовного опанування знань, передбачених шкільними програмами з різних навчальних предметів.
Досвід роботи спеціальних шкіл свідчить, що успішність корекції навчання і розвитку молодших школярів залежить від того, наскільки до цього процесу залучається сім’я. Саме родина має бути зацікавлена у тому, щоб забезпечити відповідний педагогічний вплив для оволодіння дитиною потрібними знаннями й уміннями, які в майбутньому сприятимуть соціально-трудовій адаптації. Пам’ятаючи це, батьки з перших кроків дитини у школі, мають уважно ставитися до труднощів, які виникають у процесі опанування нею змісту окремих навчальних предметів. Тут необхідна співпраця з учителем, вироблення спільної стратегії щодо застосування корекційних засобів для подолання наявних труднощів. Найчастіше труднощі пов’язані із навчанням читання, письма, математики. Щоб успішніше допомагати дитині опановувати знання і не завищити вимоги, потрібно:
- ознайомитися із вимогами до змісту навчання, що міститься у програмі з кожного предмета;
- поцікавитися, як вимоги програми подано у підручниках (зміст матеріалу за обсягом, за формою подання та ін.). Звичайно батьки не повинні брати на себе функції вчителя стосовно навчання грамоти, письма чи математики, оскільки для цього потрібно володіти спеціальною методикою навчання таких дітей.
У формі гри слід подолати труднощі навчання. Наприклад, разом з дитиною придумувати слова, щоб на початку був звук: “А” (Андрій, апельсин, акула, Алла, акація), або назвати слова із тексту, що починаються на ту чи іншу букву, чи підкреслити слова, які містять відповідну букву.
Корисно прочитати текст у шкільному підручнику з читання та запропонувати дитині відповісти на запитання: “Про що тут говориться?”, “Перекажи”, або запропонувати знайти в тексті ті чи інші слова, прочитати заголовок, знайти запитання, завдання до вправи. Потрібно разом з дитиною розглядати малюнки у підручниках визначати що намальовано, до змісту малюнка складати запитання, речення. Вчити дитину ставити запитання до прочитаного тексту, до розглянутого малюнка, давати відповіді на запитання.
Бажано разом з дитиною читати дитячі книжечки, дивитися кінофільми, різні дитячі передачі, після чого проводити уточнюючі бесіди (про що була передача, хто з персонажів фільму чи книги сподобався тощо).
Обов’язково збагачувати активний словник дитини новими словами, які характеризують якість, колір, форму предмета, його призначення. Вчити добирати слова до характеристики людини, предмета чи позначати словами вчинки.
Слід намагатися, залежно від року навчання дитини, одержані в школі знання, застосовувати на практиці. Наприклад, коли дитина навчилася читати, запропонувати їй прочитати на упаковці назви цукерок, печива, харчових продуктів (круп, приправи тощо), назву пральних порошків, миючих засобів тощо. За порадою вчителя, треба допомагати дитині виконувати завдання з математики, розв’язувати приклади, задачі, виконувати письмові вправи тощо. Водночас, потрібно стежити, чи не стомлюється дитина під час виконання завдань. Як тільки вона починає відволікатися, потрібно робити невеличкі перерви, змінювати вид діяльності.
Аби ефективно допомагати дитині подолати труднощі в навчанні, батьки мають систематично цікавитися, що вивчалось на уроках. Розпитуючи дитину, ставлячи запитання, потрібно враховувати вік, настрій, емоційний стан на даний момент, щоб не образити її. Краще намагатися привчити дитину завжди розказувати батькам про шкільні події, про успіхи в навчанні, про те, що вивчали на уроках.
Які проблеми має дитина з порушеннями розумового розвитку, потрапивши в навчальний заклад та як їх уникнути?
Досвід навчальних закладів, куди вперше потрапляє дитина (дитячий садочок чи школа) свідчить, що чимало проблем мають ті діти, якими постійно опікувалися батьки, дбаючи про організацію їхнього самообслуговування (одягання, роздягання, годування та санітарно-гігієнічні навички). Такі діти виявляють цілковиту безпорадність, коли перед ними постає необхідність вирішення практичних завдань, оскільки вони не навчені обслуговувати себе: самостійно їсти, мити руки, вмиватися, користуватися рушником, серветкою, одягатися й роздягатися тощо.
Навчання самообслуговування — копіткою, наполегливою роботою батьків (з урахуванням можливостей дитини). Формування навичок самообслуговування має відбуватися у повільному темпі, з великою кількістю повторень певної дії. У деяких випадках потрібно починати з надання допомоги дитині фізично виконати дію, скеровувати її рухи та координувати їх. Наприклад, під час навчання користуватися ложкою чи виделкою дорослий кладе свою руку на руку дитини, організовуючи правильні рухи. Поступово така фізична допомога зменшується.
Досягти успішного засвоєння дитиною навичок самообслуговування можна дотримуючись певної послідовності формування: 1) дія виконується дитиною під безпосереднім керівництвом дорослого; 2) дія виконується дитиною шляхом співпраці з дорослим, коли вона є співучасником формування певної навички; 3) дія виконується з мінімальною допомогою дорослого; 4) дія виконується за наглядом дорослого; 5) дія виконується дитиною самостійно.
Увага! Це потрібно знати!
Оволодіння навиками самообслуговування (уміння одягатися й роздягатися, користуватися туалетом, самостійно їсти, вмиватися та ін.) безпосередньо впливає на самооцінку дитину — важливий крок на шляху до її незалежності.
Важливо, щоб за виконанням дитиною окремих дій був певний зміст, щоб її діяльність мала цінність як для самої дитини, так і для її батьків.
Чи можуть виникати емоційні порушення у процесі навчання дитини у молодшій школі і які саме?
Недостатня сформованість у дитини здатності до контролю за власною поведінкою та емоціями може призвести до порушень її психологічного самопочуття. Це може позначитися і на розвитку її особистості загалом (невроз, агресія, негативізм). Відомо, що вступ до школи змінює життєдіяльність дитини з того, що вона “хоче” на те, що вона “повинна” робити. Саме така позиція може спровокувати у дитині появу гострих негативних переживань, швидких змін настрою, невдоволення, імпульсивної поведінки та емоційних стресів. Такі негативні тенденції спричинюють неврози, психосоматичні захворювання (головний біль, біль у животі), психо-патоподібні стани (імпульсивні напади агресії, негативізму, конфліктності) тощо.
Саме тому слід постійно спостерігати за загальним психоемоційним самопочуттям дитини. Своєчасне звернення до фахівців допоможе уникнути таких емоційних порушень. У випадку ігнорування з боку дорослих негативними психоемоційними станами дитини можливе зміцнення емоційних порушень і виникнення проблем агресивності, емоційної розгальмованості, тривожності, образливості, надмірної сором’язливості або повного занурення дитини в себе.
Гострі негативні випади або амбівалентні переживання — неузгоджені, суперечливі одна одній (позитивні та негативні) дії дитини емоційного характеру, в основі яких лежать негативні імпульсивні емоції, які вона відчуває і водночас спрямовує їх на оточення.
Незадоволення дитини собою або фрустрація — негативні емоційні напруження дитини, пов’язані з переживанням незадоволення тієї чи іншої значущої для дитини потреби.
Імпульсивна або афективна поведінка — поведінка дитини, в основі якої покладено імпульсивні, емоційні дії переважно негативного характеру. Емоційний стрес — психічний стан дитини, який виникає у відповідь на різноманітні екстремальні впливи.
