Творча розповідь за мотивами знайомих казок
Успіх творчої розповіді також залежить від грамотного методичною керівництва дитячими розповідями. Вихователь при необхідності може допомогти дитині побудувати розповідь, використовуючи структурно-логічну схему (методика Л.Г. Шадріної): «Жили-були собі… Одного разу… Раптом… Та ось тоді… І стали вони…”
Гарним стимулом при складанні дитиною самостійного твору може бути сумісне мовлення (вихователь починає, а дитина продовжує речення). Цей прийом доцільно використовувати в молодшому віці, коли у дітей ще нерозвинена навичка побудови зв’язного висловлювання. Ефективні прийоми — підказки, спонукання, доповнення. Сам вихователь повинен мати в запасі кілька готових можливих варіантів розвитку сюжету, щоб підтримати дитину в складний момент. Попередня лексико – граматична робота за темою чи за текстом допоможе активізувати необхідний словниковий запас.
Важливий момент – запис і збереження результатів дитячої творчості. Добре, якщо в групі ведеться журнал-книга дитячої творчості, де зберігаються найкращі твори, малюнки, загадки, аплікації. Дитячі казки оповідання можна також оформити у вигляді маленької книжки-саморобки. Подобаються дітям самостійно випущені газети їхніми творами. З ними знайомлять батьків, дітей інших груп.
Творча розповідь за мотивами знайомих казок
Літературні ігри цього типу можуть бути складовою частиною занять з художньої літератури, а можуть проводитись окремо, як мовленнєві заняття на літературному матеріалі. В них може брати участь невеличка група дітей, щоб кожна дитина мала можливість проявити свою ініціативу, творчу активність, бути почутою.
Творча розповідь за темою, запропонованою вихователем.
Першу частину заняття вихователь організовує так; щоб допомогти дітям, використовуючи свій особистий досвід, відірватися од типових явищ, поринути у світ мрій і фантазій. Спочатку педагог розглядає реальні типи, образи, наприклад, кози і окремо образ літака. Коли діти пригадають усе, що вони знають про реальні можливості речей, вихователь пропонує незвичайну ситуацію — «Коза у літаку». Разом з дітьми обговорює її: «Чому коза могла опинитися в літаку? Куди вона летіла? Чий і який був літак? Що могло трапитися під час подорожі» В обговоренні беруть участь усі бажаючі, висловлюючи свої пропозиції щодо продовження сюжету, потім вибирається найкращий варіант. Так поступово діти складають колективну історію, далі кожен може проілюструвати казку, домислити остаточно свій варіант, розповісти його товаришам, вихователю, батькам.
Важливим методом, що допомагав вихователю разом з дітьми поглиблено працювати над мовною специфікою українських літературних творів, ми вважаємо порівняння двох текстів, близьких за ідеєю, змістом.
Це ефективний спосіб не тільки залучити дітей до української літературної творчості, а й показати їм тісний зв’язок українського і світового словесного мистецтва.
Протягом року вихователь добирає п’ять-шість пар таких творів Так, у різних народів є казки, схожі за сюжетом, характером і діями героїв. На-приклад, українська казка «Казочка про Коржика», російська «Колобок» та норвезька «Пиріг»; українська казка «Рукавичка», російська «Теремок» або казка В.Біанки «Теремок»; українська казка «Золотий черевичок» і казка Ш.Перро «Попелюшка»; українська казка «Кобиляча голова» і російська «Морозко».
Один із двох творів добре знайомий дітям, з іншим вони знайомляться на занятті. Отже, визначальним моментом цих занять є порівняння двох текстів і спостереження за їх мовленнєвими особливостями.
Наведемо кілька прикладів занять такого виду.
Ознайомлення дітей з малими фольклорними формами, жанрами
У процесі роботи з художньою літературою вихователь використовує малі фольклорні жанри: прислів’я, приказки, примовлянки, фразеологізми, загадки тощо. Частіше їх підбирають за тематичним принципом для найбільш вдалої характеристики образів героїв, точного висловлення головної думки твору.
Крім такого фрагментарного використання фольклорних творів можна запропонувати спеціальні заняття з ознайомлення із фольклорною спадщиною і, зокрема, малими її формами: прислів’ями, приказками, загадками, колисковими, забавлянками, скоромовками.
Такі заняття планують раз у квартал для всіх вікових груп. Вони не мають чіткої структури. Заняття складається з кількох частин, кожна з яких присвячена певному жанру. Наприклад, структура заняття в середній групі містить три частини: 1 — загадки, 2 — чистомовки, 3 — колискові.
Спочатку в дітей формують уявлення про призначення кожного жанру, його мовленнєві, композиційні особливості, вчать розуміти художньо-образну основу тексту. На занятті використовують різноманітні методичні прийоми: художній аналіз словосполучень, текстів, лексичні вправи на матеріалі загадок, пояснення значення та етимології образних висловів, творчі розповіді за прислів’ями, скоромовками, театралізовані ігри тощо.
Малюкам потрібно показати яскравість, точність, влучність фольклору: вчити виділяти в тексті засоби художньої виразності: епітети, порівняння, іронію, доцільно використовувати їх у власних висловлюваннях.
Зміст і методика проведення цього виду занять у різних вікових групах відрізняється не тільки різноманітністю жанрів, добором методичних прийомів, а й завданнями, які ставить вихователь, складністю фольклорних текстів.
Так, завдання вихователя молодшої групи — зацікавити дітей загадками, вчити розуміти їх зміст, ввести в життя дітей забавлянки, колискові, вчити повторювати за дорослим тексти рухливих ігор Для занять добирають тільки описові загадки, прості за змістом . формою; невеличкі колискові; пісеньки, з численними повторами, емоційно-образною лексикою.
У середній групі, крім репродуктивних, вихователь використовує творчі завдання, підводить дітей до елементарного усвідомлення художньої форми фольклорних творів. Поряд з описовими використовують загадки, побудовані на порівнянні, запереченні, зіставленні. Дітей тренують у самостійному доборі засобів художньої виразності. Вводять нові фольклорні жанри: скоромовки, примовки, жарти, прислів’я.
У старшій групі ця робота продовжується. Дітей знайомлять з жанровими особливостями чистомовок, метафоричних загадок, фразеологізмів, прислів’їв, забавлянок. Вчать усвідомлювати образну будову народної мови, переносити набуті знання і навички в самостійні висловлювання. Розумінню дітьми значення прислів’їв, приказок сприяє складання оповідань, коротеньких казок та історій за їх сюжетом, малювання ілюстрацій за прислів’ями. Розкриття художнього образу в малюнку розширює можливості відтворення його в слові.
