Казочка “Сім нерозлучних сестричок або куди пропали Фа і Соль”
Казочка “Сім нерозлучних сестричок або куди пропали Фа і Соль”
МУЗИЧНІ КАЗОЧКИ
Казочка Перша
“Сім нерозлучних сестричок або куди пропали Фа і Соль”
В одному прекрасному королівстві жило так багато чорних горошин – сестричок, що здавалося їх видимо – невидимо. Вони були всі схожі один на одного, як дві краплі води. І звичайно ж, всі вони були незвичайними. Щоранку всі сестрички прокидалися, і відразу всюди починала звучати прекрасна музика. У кожної горошини був свій неповторний тон, і коли вони весело крокували, з під ніг вилітали чудові звуки.
Нудилися сестрички в замку, а замок охороняли Строгі ключі – охоронці. Їх так і прозвали: Басовий ключ і Скрипковий ключ. Не подумайте, що це прості ключі від дверей – це зовсім незвичайні ключі а музичні. Вони жили біля входу в замок, і пильно охороняли всіх сестричок, щоб все було в порядку, і нічого з ними не сталося. Тільки їм можна було відкрити двері в замок, щоб інші могли розгледіти цих акуратних, веселих і таких музикальних горошин. А чому ці горошини чорного кольору, запитаєте ви? Адже горох зелений. А тому, що в цьому незвичайному королівстві жили не просто горошини, а ноти! Їх було сім і звали їх – До, Ре, Мі, Фа, Соль, Ля, Сі. Але коли вони починали сміятися і бігати по лініях замку, їх чомусь ставало так багато, що здавалося їх видимо невидимо . А насправді їх було всього сім!
А лінії ці будувалися в п’ять поверхів, і весь їх замок вони називали Нотним Станом. Ноти могли балуватися і залазити один одному на плечі, тоді виходив не один, а два звуки, а коли сестрички загравалися, то доходило і до акробатичних номерів, можна було побачити і три і чотири ноти разом, й чути було не один звук і не два, а багато, і це називалося Акордом.
І ось одного разу, зовсім звичайного ранку, коли стражники – ключі почали всіх перераховувати, виявилося … о! який жах, пропали Фа і Соль! Від подиву, Скрипковий ключ перестрибнув на іншу лінієчку. У нього від страху розкрутився хвостик і повис, як у бродячого кота. Басовий ключ так часто закліпав, що ще більше роздувся. Сама Старша сестричка До сказала:
– Ми не можемо сидіти склавши руки, ми повинні відправитися на пошуки наших сестер, адже без Фа і Соль ми не зможемо зіграти гамму ні вгору, ні вниз, та й будь-яка пісня не зазвучить як треба. Ну що це таке До Ре Мі … Ля Сі?
Але нестійка Ре заперечила:
– Може спробуємо обійтися без них? Де ми будемо їх шукати? Ми ніколи не виходили за межі нашого замку … Давайте краще заспіваємо, ми сьогодні не заспівали жодної ноти…
Тут не витримала Мі:
– Як же так, ти думаєш тільки про себе! А раптом їм погано, раптом вони в біді, і їм нікому допомогти. Ми завжди були разом, і без них я звучати не бажаю!
Боязка Сі пропищала собі під ніс:
- До – ти старша з нас, от і вирішуй!
А Ля навіть заплакала :
– Як же я без Соль, ми з нею були такі дружні, і коли я була в поганому настрої, вона завжди мене підтримувала…
– Не можна втрачати ні хвилини, – хором вигукнули ключі, і зістрибнули з нотного стану.
Всі друзі, п’ять Нот, і два охоронця – Ключа вирушили на пошуки Фа і Соль, і вже було не важливо, що буде з ними, адже вони ще ніколи не залишали свого замку. Треба було обов’язково знайти двох сестричок…
Вони довго пробиралися по білій пустелі, яка називалася – Загальний зошит, всюди натикаючись на літери і цифри. Букви весь час намагалися побачити в них крапки чи коми, і помилково приймали за своїх знайомих, адже ноти теж круглі і теж чорні. А цифри весь час їх перераховували, що страшенно не подобалося скрипковому ключу. І тут назустріч вийшла буква Є. Граціозна, і завжди трохи розсіяна, вона немов з неба звалилася. Басовий Ключ зніяковів і застиг на місці. Вони були так схожі один на одного … Буква Є дуже сподобалася басовому ключу, та так, що він забув куди і навіщо вони йдуть, але тверда нота До строго запитала:
– Здрастуйте люб’язна буква Є, ви випадково не бачили наших друзів – Фа і Соль? Нас має бути сім, а зараз нас п’ять, двох сестричок не вистачає, і ми не можемо без них заспівати гаму.
– Е-е, так, так, так… Я знаю сім гномів, … або вісім, вже не пам’ятаю … Сім, або вісім, сім, чи вісім, – закотивши очі пригадувала Є. – Вони живуть в красивій яскравій книзі, і Білосніжка з ними … а про сім Нот я не чула … які ви говорите пропали?
– ФаСоль – голосно і всі разом сказали ноти.
– А , Квасоля … Я знаю де вони. Коли закінчиться пустеля, почнеться скляна річка, вона прозора, але тверда. Хтось навіть називає її столом, але це не важливо, там стоїть велика залізна вежа, ось в ній і живе Квасоля.
- Спасибі, – прокричали всі ноти, не розчувши, як назвала ноти буква Є, і кинулися туди, куди показала буква Є, тільки Басового ключа довелося тягнути силоміць. Ще довго він виголошував вголос ім’я красуні єєєє.
Незабаром друзі дісталися до залізної вежі, і Ля злякалася, коли побачила, що на ній написано «Фасоль»:
– Дивіться , наші сестрички тепер тут живуть? …
– А може їх посадили туди фальшиві звуки? Вони завжди заздрили нам. – сказала пошепки нота Ре.
– Як страшно! – пропищала Сі.
– Давайте заберемося туди і подивимося … – Запропонувала Мі.
Ноти забралися на плечі Ключам, і ледве-ледве видерлися на вежу. Вони трішки відкрили кришку банки і побачили купу квасолі, з якої варять суп.
– Не може бути … їх тут немає … – Засмучено сказала Сі.
– Так, все марно. Це бобові, а ніякі це не ноти, – ображено заявила Ре.
– Ой, там хтось ворушитися – сказала Ля… І в ту ж секунду зграя молі вилетіла з банки з квасолею, і стала кусати нещасні Ноти, припускаючи що це теж або горох, або квасоля. Скрипковий Ключ, як міг захищав сестричок. Всі зістрибнули і кинулися бігти світ за очі, тільки Басовий Ключ зачепився носиком за банку і ніяк не міг відчепитися. Друзям довелося повозитися з незграбним ключем. Попереду була величезна калюжа, у якій можна було б потонути, а Міль була все ближче, наздоганяла і кусала. Калюжа пахла чаєм з лимоном, а поруч всюди були розкидані білі шкарлупки від яєць. Ноти та Ключі не роздумуючи сіли в найбільшу шкаралупку і попливли по чайному озерцю на інший кінець столу … Незабаром міль відстала, може вона зрозуміла, що Ноти не їстівні, або просто втомилася, а друзі дісталися берега і побачили маленьких білих, незрозумілих істот. Це були Хлібні крихти. Вони бігали по берегу калюжі з лимоном, і весь час дивилися вгору, ніби когось боялися.
– Здрастуйте! – Сказала До. – Ми – ноти! Ви випадково не бачили наших сестричок – Фа і Соль? Нас має бути сім, а зараз нас п’ять, двох сестер не вистачає і ми не можемо без них заспівати гаму.
– Фа і Соль? – Пропищали хлібні крихти.
– Так, так.
- Фа не бачили, а соль … ось же, ви стоїте біля неї.
Скрипковий Ключ підняв очі і точно, на маленькому білому будиночку було написано Соль.
– Ура! – Вигукнув Басовий ключ, – напевно Соль встигла змайструвати собі будиночок, а Фа ще немає. Ми знайшли їх! Соль, став чайник, ми йдемо до тебе в гості …
Але ніхто не відгукнувся. Там нікого не було. Все було білим – білим, а під ногами хрустів білий пісок. Басовий ключ скуштував один кристалик солі:
– Ух ти як смачно … мабуть треба підкріпитися, – і став з жадібністю їсти сіль …
– Припини негайно, ти потім будеш хотіти пити, не можна їсти багато солі, сказала До.
– Але це так смачно, ніхто не хоче солоненького ?
Через деякий час втомлені ноти були знову поруч з хлібними крихтами, а Басовий Ключ все пив і пив чай з лимоном, який було пролито на столі (хоча ні, він… пив з чайної річки), лаючи себе, сіль , і нещасних загублених. Раптом здійнявся вітер, почувся гучний свист, цвірінькання і помах крил і хлібні крихти кинулися в розсипну. Це прилетів Горобчик. Так ось кого вони так боялися … Горобчик з подивом подивився на ноти, і тільки було хотів клюнути, як До закричала:
– Ой- ой- ой! Ми – ноти. Ви випадково не бачили наших сестричок -Фа і Соль? Нас має бути сім, а зараз нас п’ять, і без них ми не можемо заспівати гаму.
-Цвірінь- цінь- цінь! Як це ноти? Що таке ноти? Ви в чорному або в білому хлібі живете? Або може ви із смачненької булочки? І Горобчик присунувся до них ближче , щоб трохи краще розглянути.
– Ні, ми ж неїстівні! – Прокричали Ноти і збилися в купку. – Ми музику створюємо. Нам необхідно бути разом, розумієте? Це як гілка і листочки повинні бути разом, і окремо існувати один без одного не можуть.
– А, зрозуміло, сказав Горобчик з розчаруванням.
– Так ви бачили Фа і Соль?
– Соль не бачив, а Фа бачив там, де з величезної труби капає вода. Я кожного дня сюди прилітаю, клюю хлібні крихти, п’ю воду. Я знаю, що кажу …
– Дякую … – Закивали ноти і ключі – стражники і помандрували вниз і вгору по горах, щоб дійти до умивальника і до крана, де капала вода, може там найдуться Фа і Соль. Втомлені і голодні ноти йшли і наспівували якусь пісеньку, а Ключі підспівували. Було сумно. Раптом вдалині показалася труба і з неї капала вода:
– Я бачу Фа! , – Радісно проспівала Ля. І дійсно на великій упаковці з милом, великими літерами було написано Фа. Але коли нотки підійшли ближче, то зрозуміли, що то було просто мило, а не їхні сестрички.
Коли знову, після виснажливої ??дороги, розчаровані друзі, вирішили йти додому, тут Сі і помітила на квітці в павутині два знайомих хвостика …
– Дивіться, це вони, це їх кіски! Це Фа і Соль, я їх ні з ким не переплутаю …
– Точно, це вони, – вигукнув Скрипковий ключ, і всі поспішили до квітки. У павутині догори ногами висіли Фа і Соль. Вони були такими переляканими і безпомічними, що навіть не могли, ні слова сказати, коли побачили п’ять своїх сестричок і Ключів.
– Як ви сюди потрапили? – Строго запитала До.
– Ми вирішили послухати спів птахів, адже це так здорово, – виправдовувалися нотки. Ми думали, ніхто не помітить, і ми повернемося в замок потайки, і ляжемо спати. Але нас схопив Павук. – заплакала Соль.
– Він подумав, що ми комахи, і напевно тепер нас з’їсть, – сказала Фа і теж заплакала.
Вона ще зробила кілька спроб , щоб звільнитися , але все марно … Скрипковий ключ хотів витягти Фа і Соль, але трохи сам не прилип до павутини. Тоді До запропонувала :
– Треба розшукати Павука, і звільнити наших друзів …
Павук весь цей час сидів і слухав про що розмовляють ноти. На іншому кінці квіткового горщика було сиро, і йому було там дуже затишно. Він чекав муху або жучка, щоб поснідати, а в мережі попалися ноти. Павуку ще ніколи не доводилося снідати нотами, і він дуже бажав спробувати їх на смак. Тут пролунав грізний голос Скрипкового ключа:
– Виходь , Павук , і негайно звільни наших друзів!
Величезні довгі лапи , яких було вісім здалися у всій красі, рот відкрився і довгі жахливі вуса ворухнулися :
– Хто сміє приходити до мене і ще наказувати ? Це моя здобич і я її з’їм!
– Але ми не смачні, нас не можна їсти ! – Заплакали Фа і Соль.
– Все, що в мене в павутині, все смачне, і я не хочу сюсюкаться з вами, забирайтеся, не заважайте мені смакувати !
– Будь ласка, відпусти їх, ми – ноти, нас має бути сім, а зараз нас п’ять і ми не можемо заспівати гаму, – переконливо сказала До.
– Мені не потрібні ні гами , ні Музика, я люблю тишу, і навіть дуже радий, що ніхто і ніколи більше не заспіває ні однієї пісні ! Ха- Ха- Ха!
Тоді Басовий Ключ схопив зубочистку, яких було багато біля квіткового горщика і крикнув:
– Ах ти злодій, негайно відпусти наших друзів, або твій живіт буде в дірочку!
І тут зав’язалася справжня сутичка. Павук вирвав зубочистку – шпагу з тоненьких лап Басового ключа. Всі ноти кинулися на Павука і що є сил били його по лапах, вусах і животу. Павук не здавався, адже він був набагато більше і сильніше нот. Тут нота Мі приловчилася, і прорвала павутину зубочисткою. Фа і Соль впали на землю, і теж кинулися в бій з павуком. Після виснажливої ??боротьби, Павук, кульгаючи поповз до себе додому, а задоволені ноти заспівали свою пісеньку.
– До, Ре, Мі, Фа, Соль, Ля, Сі!
Вони були такі щасливі, що знову разом. Нотки йшли горді додому. Басовий ключ зовсім забув про букву Є, а Скрипковий думав – скільки ж тепер можна пісень заспівати, і як здорово, що разом вони одна команда і в біді і в радості!
Ноти вирішили ніколи не розлучатися, попереджати один одного, якщо йдуть, і ніколи не кидати один одного в біді.
– Тепер ми назавжди разом, а ти зможеш порахувати нас і заспівати гаму
