Використання фольклору в ДНЗ
Особливого значення набуває фольклор у перші дні перебування дитини в дитячому саду. У період звикання до нової обстановки вона сумує за домівкою, мамою, не може спілкуватися з іншими дітьми, дорослими. Педагог може підібрати, виразно розповісти потішки, які допоможуть встановити контакт з дитиною, викликати в нього позитивні емоції, симпатію до поки ще мало знайомої людини – вихователя. Враховуючи, що багато народних творів дозволяють ставити будь-яке ім’я, не змінюючи зміст, бажано в адаптаційний період використовувати потішки.
Не можна забувати, що словниковий запас дітей раннього віку невеликий, реальний світ сприймається своєрідно. Тому потішки повинні відповідати рівню розвитку дітей. І інтонація, з якою вони промовляються вихователем, повинна бути зрозуміла дітям. Прості, короткі, вони спонукають дітей до дії, вимовлені на розспів, ласкаво, неголосно, заспокоюють, налаштовують на сон, відпочинок.
Вихователі можуть використовувати потішки, щоб змусити дітей рухатися:
Кицька, кицька, кицька, зась!
На доріжку не сідай.
Бо дитиночка піде,
Через кицьку упаде! або:
Встань, малюк, ще разок,
Зроби маленький крок,
Топ, топ!
Вдало підібрана потішка може допомогти і під час годування. Навіть ті діти, які зазвичай відмовляються від їжі, починають їсти з задоволенням.
Травка – муравка, сосна піднялася,
Птах – синиця за зерна взялася,
Зайка – за капустки, мишка – за шкірку,
Дітки – за молоко.
або:
Розумниця Катенька,
їж кашку смачну, пухнасту,
М’яку, запашну.
При підготовці дітей до сну бажано використовувати потішки:
Не ходи по сінях.
А ти, білуватий,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
А ти, котик рудько,
Та витопи грубку.
А ти, котик чорний,
Та сідай у човник,
Лови рибки повен,
Щоб і няньці й мамці,
І бабусі старенькій,
І дитинці маленькій. А-а-а.
Під час одягання на прогулянку:
Ось вони, чобітки:
Цей з лівої ніжки,
Цей з правого ніжки,
якщо дощик піде,
надінемо калошки;
Цей – з правої ніжки,
Цей – з лівої ніжки.
Ось так добре!
Простота і мелодійність звучання потішок допомагають дітям запам’ятати їх. Вони починають вводити народні потішки в свої ігри – під час годування ляльки або укладання її спати.
Розвиваючи дитяче мовлення є чимало пестушок, забавлянок, небилиць. Найпоширеніші з них відомі всім “Сорока-ворона на припічку сиділа…”, “Ладоньки-ладусі”, “Куй, куй чобіток” тощо. В таких забавлянках найкраще розвивається пам’ять дитини, її мовлення, логіка мислення, виробляється розуміння навколишнього світу.
Коли дитина плаче, її заспокоюють спеціальними примовками:
Цить, не плач,
Я спечу тобі калач,
Медом помажу,
Тобі покажу,
А сам з’їм.
Якщо дитина ще не розуміє іронії, насмішки над плаксою, то їй проказують цю ж примовку, але з іншим кінцем: “Медом помажу, усім покажу, а тобі не дам”. Пестушки та забавлянки переважно промовляються речитативом, іноді співаються.
Цікавим жанром у дитячому фольклорі є так звані небилиці, або нісенітниці. Дітям трьох років уже зрозумілий їхній парадоксальний зміст, що викликає здоровий сміх і жарти:
Півень задавив коня —
Нічим їхать до млина.
А бабині коноплі
На печі попріли,
А дідові постоли
На льоду згоріли.
У дитячому фольклорі також дуже поширені “безкінечні пісеньки”, які можна співати, доки не набридне:
Був собі журавель та журавочка,
Наносили сінця повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова,
Починаймо її знову:
Був собі журавель…
Дитячі фольклорні твори складалися як дорослими, так і самими дітьми. Переважна більшість із них – це, на думку багатьох дослідників, творчість самих дітей (особливо середнього і старшого віку). Діти дуже часто перероблюють і переосмислюють пісні дорослих, вкладаючи в них зрозумілий для них самих зміст.
Дуже поширеним жанром дитячого фольклору є лічилки, якими діти користуються, коли грають у піжмурки:
“Раз, два, три, чотири, п’ять, вийшов зайчик погулять…”,
“Ходить бусол по болоту”,
“Котилася торба” та ін.
Своєрідним явищем дитячого фольклору є дражнилки і мирилки, назви яких зрозумілі. Сперечаючись або б’ючись, діти дражнять одне одного на ім’я, за якусь рису чи ваду характеру (зовнішності): “Ванька-встанька требуха, з’їв корову і бика…” Такі дражнилки, як правило, створюються самими дітьми стихійно під час ігор чи спілкування як в колективі, так і індивідуально. Проте, коли хочуть миритися, промовляють мирилки. Така своєрідна дитяча данина словесній магії:
Мир-миром,
Пироги з сиром,
Вареники в маслі,
Ми подружечки красні,
Поцілуймося!
Скоромовки, загадки, казки – все це збагачує творчу уяву дитини, виробляє навички усного мовлення, дотепність, будить фантазію, гумор, природний потяг до спілкування.
Дуже велике значення мають потішки для виховання у малят товарискості, доброзичливості, почуття співпереживання. Якщо в групі хтось з дітей плаче, то інші намагаються заспокоїти, примовляючи: «Не плач, не плач, куплю тобі калач ».
Вихователі можуть вводити в ігри – забави добре відомі дітям потішки, щоб дати можливість проявити мовну активність. Наприклад, в грі – забаві «Моя донечка» малюки чують вже знайомі їм «Баю -Люлі – баю »,« Катя, Катя маленька …».
У потішках, в яких є звуконаслідування тварин і описуються їхні звички, малятам прививається добре, гуманнее ставлення до всього живого:
Півник, півник,
Золотий гребінець,
Що так рано встаєш,
Діткам спати не даєш?
У ранньому віці дуже важливо прискорити «народження» перших свідомих слів у дитини. Збільшити запас слів допоможуть малі форми фольклору. Звучність, ритмічність, пісенність, цікавість потішок приваблює дітей, викликає бажання повторити, запам’ятати, що, у свою чергу, сприяє розвитку розмовної мови.
Необхідно підібрати відповідні настільно-друковані ігри, книги, наочний матеріал, які допомагали б дітям закріпити найпростіші мовні навички і знання творів народного жанру, формувати вміння самостійно використовувати ці знання. У книжковому куточку розмістити книги – іграшки, книги – розкладачки, книги-картинки, книжки – малятка.
Тут же помістити фігурки персонажів знайомих потішок, примовок, казок, дидактичні настільно-друковані ігри за мотивами цих казок. Все це відразу привертає увагу дітей. Вони з радістю розглядають ілюстрації, переказують зміст знайомих потішок.
Хочеться відзначити особливу роль сім’ї у залученні дітей до народного поетичного слова.
У перші роки життя дитина майже весь час знаходиться в оточені найближчих йому людей, і тільки сім’я здатна розвинути його почуття, інтерес і любов до багатства і краси всього, що її оточує, до народного мистецтва. Тому треба якомога ширше і багатогранніше використовувати можливості сім’ї. Якщо ви просто мугикаєте дитині колискову пісню або розповідаєте потішку, примовки, вона вже долучається до народного мистецтва, і тим самим ви передаєте їй частинку вашого натхнення.
У результаті спілкування з фольклорними творами дитині передаються їх настрій і почуття: радість, тривога, жаль, смуток, ніжність. Вони розширюють словниковий запас малюка, активізують пізнавальну активність і розумовий розвиток, сприяють ознайомленню з навколишнім світом, у результаті чого розвивається їх сприйнятливість і чутливість, формується гуманне ставлення до світу.
Читання народних пісеньок, потішок, що супроводжуються показом наочного матеріалу, більш глибоко впливає на почуття дитини, сприяє запам’ятовуванню тексту. Допоможе вам і усмішка, спокійний, злегка грайливий тон. Виразна мова, емоційне виконання обов’язково викличуть у малюка задоволення і радість.
Так, батьки, пестячи свою дитину, граючи з нею, можуть наспівувати потішки або промовляти їх дітям. Лагідне звернення до дитини –
«Пшеничний Колосочок, блакитна квіточка» і т.д. створюють емоційно позитивний фон, знімає напругу, заспокоює і радує дитини. Одягаючи на прогулянку, мама примовляє:
Валянки – валянки,
Невеличкі маленькі.
Дуже важливо навчити малюка слухати, прислухатися до фольклорного сюжету і розуміти його зміст. З цією метою можна обігрувати малі форми фольклору, використовуючи яскраву наочність, музичні іграшки, інструменти. Не забувайте, що дітей, особливо маленьких, треба вчити граючи. Можливо, для цього знадобляться ті іграшки, з якими ваша дитина грає. Заздалегідь підберіть до іграшкової киці або собачки маленького кошеня чи цуценя, ведмедика, зайчика, пташку, і звичайно, ляльку. Серед музичних інструментів можуть бути «металофон, бубон, барабан, сопілка, трикутник. Увага, необхідне на занятті, буде залежати від того, на скільки ви зацікавите малюка, захопите дитину своїми діями. Нашим педагогам слід також широко використовувати народні дитячі ігри, танці, забави, які зберегли діти та записали українські фольклористи, письменники, етнографи.
